Розіграш путівника
дата початку — 01 Листопаду 2008
дата закінчення — 07 Січня 2009
Скелі біля села Бубнище
Так склалося шо останнім часом я відкриваю для себе самі матрасні пункти призначення довкола...
Найекзотичніший скансен України
Коли я планував цей писати пост, а ідея народилася ще там, на місці під холодним вітром, хмарним небом, без...
В «Універсальній» створено команду волонтерів
В Страховій компанії «Універсальна» створена команда волонтерів, мета яких – організація та впровадження...
монастир Св. Климента
Севастополь, Інкерман. Монастир носить ім'я св. Климента. За легендою, саме цей римський єпископ, якого охрестив в Кесарії апостол Петро, заснував в далекій Таврії скит (Климент був єпископом в 92-101 рр. н.е.). Климент супроводжував Петра в його подорожах, за що пізніше й отримає єпископство. Імператор Траян відправив Климента в каменоломні поблизу Херсонесу. Мало допомогло: замість добувати камінь, єпископ займався тим, що охрещував до півтисячі людей на день, і рабів, і вільних громадян. Перекази приписують йому заснування 75 храмів. Нарешті, місцеві можновладці не витримали, і наказали кинути Климента в море з якорем на шиї.
За рік, в 102 р., море розступилося - і люди побачили мощі Климента в підводному гроті. З того часу щороку в день смерті єпископа відбувалася проща до його тіла, аж поки Кирило й Мефодій не відвезли мощі в Рим в Х ст.
Печери ченці використовували для всього: тут і келії, і вісім храмів, і господарські приміщення, і вівтар, і лави в храмі - теж кам'яні, вирублені в скелі. Самі скелі розписані фресками.
Піп Іаків, автор опису Інкерману від 1633 р., який вміщений в його книзі "Повесть известна и удивления достойна о мощах неведомого святого, како обртошася и в коих странах и в коем граде и в которое время, списано многогрешным попом Иаковым в лето 7431 года", побував у монастирі в часи його запустіння (хоча там і жили якісь "гречани") і залишив детальний опис розписів, які не збереглися до нашого часу.
Ще один росіянин, П.Сумароков, відвідав Інкерман в кінці XVIII ст. і відмітив, що бачив там понад 300 печер. Коли в середині ХІХ ст. тут побував З.Аркас, печер він зміг нарахувати вдвічі менше - 150.
Коли Крим відійшов до Росії, монастир знову ожив. В 1850 р. (за іншими даними в 1852 р.) відкривається Інкерманська кіновія - за ініціативи архієпископа Іннокентія. Почалася реконструкція трьох печерних святинь, з території комплексу вивозилося сміття, розчищалися печери-келії. Від освяченої 15 жовтня 1852 р. церкви св. Климента збереглися лише колони і довгий коридор з вирубленими в скелі лавицями.
На початку ХХ ст. монастир осмілів до такого ступеню, що спробував захопити собі й частину території фортеці. Там було зведено хрестову в плані церкву св. Миколи. А на місці колишньої Софійської церкви над урвищем Кам'яноломної балки освятили печерний храм Ікони "Всіх скорботних радості", зпроектований архітектором А.М.Вейзеном. Таким чином, на 1910 р. образ Інкерманського монастиря був цілком сформованим. Ченці жили в двох будинках поблизу печерного корпусу. Працювала церковно-приходська школа. Станом на 1917р. в монастирі жили 25 ченців і 122 послушника.
В ранньо-радянські роки всі маєтності кляштору було націоналізовано, а монахів загнали в трудову артіль. Грошей на підтримання монастирських храмів не вистачало, тому в 1925 р. віруючі Інкермана відмовилися від п'яти храмів, залишивши собі печерну церкву св. Климента та хатню Троїцьку церкву. Правда, вже наступного року їх було закрито - засідання Президіуму Севастопільського райвиконкому закрило Георгіївський та Інкерманський монастирі.
А в 1927 р. Крим постраждав від сильного землетрусу, який пошкодив Миколаївський собор і церкву Благовіщення. В 1932 г. Миколаївський собор було підірвано, а капличку над могилами воїнів розібрали ще в 1927 р.
Хоча монастир і закрили, в ньому продовжував жити настоятель Венедикт в компанії двох старих дідків та отця Прокопія. Вони, напевно, ще пам'ятали візити в монастир великої княжни Марії Олександрівни та великого князя Олексія Михайловича. Інкерман взагалі був царським улюбленцем: утт побували в різні часи Катерина ІІ, Олександр ІІІ та великий князь Олексій Олександрович.
До речі, мешкали в монастирських приміщеннях люди аж до 1970-х років - і не лише ченці. Мальовничість місцевих пейзажів приваблювала туристів і кіношників. Саме вони начебто зруйнували колони храму св. Климента.
В роки Другої світової війни в печерах кляштору квартирував штаб 25 Чапаївської дивізії Приморської армії.
З 1991 р. монастир відновив свою діяльність.
Вхід користувачам
